Вчені виявили записи пісень горбатих китів, зроблені майже 80 років тому. Цей жахливий звук був зафіксований 7 березня 1949 року, що робить його найстарішим відомим записом китячих мелодій в історії. “Цей запис створили вчені Вудс-Холського океанографічного інституту (WHOI) неподалік від Бермудських островів, але в той час вони не усвідомлювали, що саме записують, тож він так і залишився не каталогізованим”, – сказав морський біоакустик та почесний співробітник WHOI, Пітер Тіак.
Спів горбатих китів став настільки звичним для багатьох людей по всьому світу, що доволі дивно, що морські біологи його не впізнали. Однак до виявлення цієї плівки найстарішими вважалися записи, зроблені підводними мікрофонами ВМС США в 1950-х роках, згідно з даними Discover Wildlife.
Ці звуки стали відомими широкій аудиторії завдяки морському біологові Роджеру Пейну, який у 1970-х роках випустив альбом “Songs of the Humpback Whale”. Упродовж цього часу запис 1949 року пилюжилася в архіві, поки архіватори WHOI не знайшли його під час оцифрування старих звукових матеріалів. “Вони відразу зрозуміли, наскільки важлива ця знахідка”, – підкреслив Тіак.
Звуки були зафіксовані під час спільних експериментів з Управлінням військово-морських досліджень США, коли досліджували гідролокатори і вимірювали силу вибухівки. У ті часи підводний запис тільки починав розвиватися, і дослідники ще знали дуже мало про походження різних звуків в океані.
“Даних того часу, як правило, просто немає”, – зазначила старший спеціаліст з біоакустики в WHOI, Лаела Сайіг. “Сьогодні океан став значно гучнішим через збільшення кількості і типів джерел звуків. Цей запис дозволяє зрозуміти, як пісні горбатих китів змінювалися з часом, і служить відправною точкою для дослідження впливу людської діяльності на сучасний звуковий ландшафт океану”.
За останні 80 років океан перетворився на значно гучніше місце внаслідок судноплавства, будівництва та видобутку нафти і газу. Технології також значно прогресували: запис 1949 року, ймовірно, зробили на експериментальному пристрої, відомому як “валіза WHOI”, а потім перенесли на пластикові носії за допомогою офісного диктофона Gray Audograph. Сьогодні вчені використовують глейдери, гідрофони та автономні підводні роботи.
Оскільки кити покривають великі відстані, досліджувати їх візуально складно. Слухання їх активності допомагає вченим краще зрозуміти їхню поведінку. “Підводні звукозаписи – це потужний інструмент для захисту вразливих китових популяцій”, – підкреслює Тіак.
Повернення до цього запису через стільки років є яскравим прикладом того, чому важливо зберігати дані. Як зазначає Ешлі Джестер, директор служби дослідницьких даних WHOI: “Ці плівки нагадують нам, чому ми збираємо дані, навіть якщо спочатку не усвідомлюємо їх значення”.
