У багатьох африканських печерах та скельних укриттях археологи знайшли мушлі, які мають отвори, гравіровану охру та кам’яні знаряддя, що ретельно оброблені. Ці знахідки свідчать про наявність планування, спільних значень і соціальних норм, які потребували пояснення та запам’ятовування.
Це вказує на можливі комунікації, які відбувалися в умовах відкритих ландшафтів і в захищених місцях, як зазначає The Daily Galaxy. Однак такі знахідки не зберігають звуків цих обмінів чи структури мовлення. Дослідники з десятиріччями намагалися виявити, коли Homo sapiens вперше здобув здатність до розвиненої вербальної комунікації, що визначає наш вид.
Оцінки змінювались в залежності від нових артефактів, особливо тих, що стосуються ранньої символічної поведінки. Деякі вчені пов’язали розвиток мови з культурними змінами приблизно 50 000 років тому, тоді як інші вважають, що її корені сягають ще глибше в доісторичну епоху.
Основною проблемою залишалися докази. Говорена мова не залишає відбитків, а граматичні структури не зберігаються в камені. Викопні рештки можуть надати інформацію про анатомію, але не можуть підтвердити наявність складного синтаксису або різноманітного словникового запасу. У відсутності письмових свідчень, годинник залишається предметом дискусій.
Нове дослідження геному переглядає ці часові рамки, досліджуючи інший тип матеріалів. Замість акценту на артефактах чи останках, науковці зосередились на змінах у ДНК, щоб з’ясувати, коли біологічна основа для мови вже існувала. Їхні результати свідчать про те, що ця здатність налічує щонайменше 135 000 років.
Розподіл популяцій як генетичний годинник
Дослідження, опубліковане в журналі Frontiers in Psychology, очолив Сігеру Міягави з Массачусетського технологічного інституту. Група зосередилась на найпершому великому розподілі популяцій серед ранніх груп сучасних людей. Генетичний аналіз показує, що цей розподіл стався близько 135 000 років тому в Африці.
Коли популяції розділяються, їх генетичний матеріал поступово відрізняється. Протягом поколінь мутації накопичуються, формуючи різні гілки на людському генеалогічному дереві.
У даному випадку геномні дані свідчать про те, що на ранніх стадіях Homo sapiens вже існували окремі групи. Ці групи згодом поширяться по різним регіонам і сформують свої культурні традиції.
Попри цю тривалу розлуку, кожна сучасна людська спільнота володіє базовою мовною здатністю. Усі суспільства використовують структуровані системи, що поєднують граматику і зміст. Жодна задокументована людська популяція не позбавлена когнітивної основи, необхідної для складної мови. Ця універсальність підкріплює аргументацію вчених.
Якщо ранні гілки розділилися 135 000 років тому і всі нащадки цих популяцій мають цю здатність, тоді базова біологічна структура мала з’явитися до розділення. Інакше якась гілка показала б зовсім іншу комунікативну систему. Таким чином, дослідження вказує на 135 000 років як на мінімальний вік для виникнення мовної готовності нашого виду.
Розмежування біології та культури
Автори проводять межу між культурними артефактами та внутрішніми когнітивними механізмами. Дослідження акцентує на біологічній основі, що дозволяє сполучати граматичні правила зі значеннями слів. Це злиття наділяє людину можливістю створювати нескінченну кількість виразів із обмеженого набору елементів, що й відрізняє нашу комунікацію від знакових систем тварин.
На думку Міягави, гнучке поєднання ієрархічної граматики та лексики є унікальною спадковою ознакою нашого виду. Вчені не доводять, що древні люди говорили так само, як сучасні, і не намагаються реконструювати їх звуки. Вони підтверджують лише те, що когнітивна структура для мови була готова вже 135 000 років тому. Це важливо, оскільки біологічний потенціал може виникнути задовго до появи перших стійких символів, адже сама мова не залишає слідів.
Археологічні свідчення з’являються пізніше
Активне розповсюдження символічних артефактів, на приклад, гравірована охра та мушлі з печери Бломбос, зафіксовано приблизно 100 000 років тому. Ці знахідки є лише непрямими свідченнями складної комунікації. Різниця між генетичним оцінюванням (135 000 років) та археологічними даними є вирішальною: біологічна готовність до мови передувала розвитку матеріальної культури.
Раніше виникнення мови пов’язували з культурною еволюцією близько 50 000 років тому. Нове дослідження, спираючись на ДНК та моменти розділення давніх популяцій, переносить ці терміни набагато глибше в історію Африки. Використовуючи генетичні відмінності як орієнтир, вчені встановили чітку нижню межу: основа для структурованої мови існувала у Homo sapiens як мінімум 135 000 років тому.
