Колізей – це знакова, хоча й не єдина архітектурна пам’ятка Римської імперії, що дійшла до нас. Багато інших стародавніх споруд також зберегли свій первісний вигляд, незважаючи на віки, що пройшли. Нещодавнє дослідження італійських науковців, опубліковане в журналі Geoheritage, зафіксувало зміни в римській інженерії на прикладі храму Венери, розташованого поблизу Неаполя.
Храм Венери, побудований в римську добу в нині частково затопленому місті Байї, вважається одним з найяскравіших зразків античної архітектури. Він розташований у зоні, що піддається вулканічній активності, і встиг пережити виверження Везувію у 79 році н.е. разом з численними геологічними змінами та землетрусами.
Дослідники з Університету Неаполя та інших організацій провели аналіз будівельних матеріалів храму. Їхні результати свідчать про те, що більшість з цих матеріалів є місцевими, зокрема неаполітанський жовтий туф і вулканічні породи з околиць Везувію.
“Коли ці вулканічні частини змішуються з вапном, виникає хімічна реакція, що поступово формує нові мінерали всередині розчину. Цей процес сприяв підвищенню міцності конструкції, роблячи її стійкою до води, вологи та рухів ґрунту. Храм зберігся, оскільки його геоматеріали поводяться подібно до природної скелі. Замість того, щоб з часом втрачати свої властивості, матеріали продовжують “зчіплюватися” та консолідуватися”, – відзначила у інтерв’ю газеті Daily Mail співавторка дослідження, доктор Кончетта Рісполі.
